Ліні Костенко 95

95 років Королеві української поезії – Ліні Костенко.

19 березня виповнюється 95 років Ліні Костенко - одній з моральних авторитетів нашої нації, Шевченківській лавреатці і премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону - найвищої нагороди Франції.

Її слово - зброя. У неї всенародна любов, її читають і щодня цитують в соцмережах.

Цього дня стільки людей щиро бажатимуть іменинниці здоров'я, довгих років життя, творчого натхнення і Перемоги нашої. Нехай Господь почує!!!

"У кожної нації своя хвороба. У росії - невиліковна", - написала багато років тому Ліна Костенко. У цьому переконалися усі, кому не вірилося.

У радянські часи вона брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. "Епоха несприятлива - ламала іще в колисці геняім хребти"- написала колись Ліна Костенко, але їй хребет зламати не змогли. Понад 15 років вона писала "в стіл", її не друкували, але вона вистояла.

Їй чужі нагороди, регалії: "Політичної біжутерії не ношу". Вона відмовилася від звання Героя України, яким хотів свого часу нагородити Президент України Віктор Ющенко.

Її перший прозовий роман "Записки українського самашедшого" майже цілком "розібрали" на цитати.

ЇЇ вірші давно стали піснями.

Довгих років життя і творчої наснаги нашій геніальній поетесі!!!

У кожного з нас є улюблений вірш Ліни Костенко.

Пригадаймо.

Костенко Ліна — повні тексти творів автора

https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=5

20 сильних поезій і цитат Ліни КОСТЕНКО:

А й справді, крилатим грунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила - має!

***

Не пощастило нашому народу

Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.

Забрали все — і землю, і свободу.

Тепер забрати хочуть вже і честь.

Ми вже мов корінь для чужої брості.

Чужинських понаклепано гербів.

Тепер у нас господарями гості,

вони людей тут мають за рабів.

(.) Сусід північний, хижий і великий.

Дрімучий злидень, любить не своє

Колись у греків Янус був дволикий.

А в цих орел двоглавий. Заклює.

***

(..) Отак воно і йдеться до руїни.

Отак ми й загрузаємо в убозтво.

Є боротьба за долю України.

Все інше - то велике мискоборство.

***

І все на світі треба пережити.

І кожен фініш - це, по суті, старт.

***

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, - час.

А ми живі, нам треба поспішати.

***

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востанне

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полумʼям згорю

***

Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими.

***

І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди.

Маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра - ви.

***

Слова росли із грунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кровʼю предків тяжко пурпурова...

***

Буває, часом сліпну від краси,

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе як с - дорога, явори,

усе мое — все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

***

Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.

***

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.

***

Дві людини взаємно мають творити одна одну.

***

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

***

Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

***

Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

***

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

***

Нації вмирають не від інфаркту — спочатку їм віднімає мову.

***

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

А я кажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

***

Нехай підождуть невідкладні справи.

Я надивлюсь на сонце і на трави.

Наговорюся з добрими людьми.

Не час минає, а минаєм ми.

А ми минаєм... ми минаєм... так-то....

А час — це тільки відбивання такту.

Тік-так, тік-так. і в цьому вся трагічність.

Час — не хвилини, час — віки і вічність.

***

Здається, часу і не гаю,

а не встигаю, не встигаю!

Щодня себе перемагаю,

від суєти застерігаю,

і знов до стрічки добігаю,

і знов себе перемагаю,

і не встигати не встигаю,

і ні хвилиночки ж не гаю!