9 січня - день народження Сергія Параджанова.

#НевідоміУкраїнці
9 січня. День народження Сергія Параджанова.
Людини, яка зробила Україну видимою для світу.
Сергій Параджанов народився 9 січня 1924 року в Тбілісі.
Вірменин за походженням.
Українець — за вибором.
Громадянин світу — за масштабом.
За родинною традицією він мав стати антикваром.
А став режисером, який змінив саме уявлення про кіно.
Параджанов не знімав фільмів —
він творив ритуали, притчі, візуальні молитви.
Його «Тіні забутих предків» (1964) — не просто екранізація Коцюбинського.
Це кінематографічний пам’ятник гуцульській культурі, створений із любові, поваги й фанатичної точності.
 гуцули — не актори, а живі носії традиції
 трембіти — доправляли літаками заради чистоти звуку
 гори — фарбували для потрібного кадру
 фільм — вийшов без російського дубляжу, всупереч системі
Результат — 39 міжнародних нагород і 24 Гран-прі, рекорд, занесений до Книги рекордів Гіннеса.
Західна преса писала:
«У Парижі на український фільм стоять черги всю ніч».
Фелліні, Куросава, Антоніоні, Годар захоплювалися ним.
А Анджей Вайда став на коліна і поцілував йому руку.
І водночас — радянська влада зробила вигляд, що «нічого не сталося».
⸻
Кіно як виклик системі
Прем’єра «Тіней…» 4 вересня 1965 року в Києві стала актом громадянського спротиву.
Іван Дзюба зі сцени говорив про арешти української інтелігенції.
Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл закликали встати.
Із 800 глядачів піднялися 50–60.
Параджанов розумів:
«Мене треба було вилучити. І це сталося».
Його таврували як «українського націоналіста».
Забороняли знімати.
Закривали фільми «на полицю».
У 1973 році його засудили до 5 років колонії суворого режиму, вилучивши 17 готових сценаріїв.
Він вижив — завдяки творчості.
Сам про себе казав:
«Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм».
⸻
Краса як форма опору
Коли йому не дозволяли знімати, він створював колажі —
«спресовані фільми», як він їх називав.
Він міг подарувати незнайомцю річ музейного рівня
і принести додому іржаве колесо —
бо все могло стати мистецтвом.
Його дружба з Івом Сен-Лораном стала легендою.
А альбом ескізів, намальований Параджановим за одну ніч,
сьогодні зберігається в Музеї Іва Сен-Лорана в Парижі.
⸻
Україна як вибір серця
Параджанов називав Україну своєю другою Батьківщиною.
І любив її так, як не любили ті, хто мав владу.
«Народ я любив завжди.
Натовпу не терпів ніколи.
Рабство починається з мовчання».
І ще:
«Хай живе український націоналізм у тому сенсі, в якому розумію його я: щоб не зникло слово українське,
пісня українська, сонце українське і соняшник український».
⸻
Сергій Параджанов помер у 1990 році.
Звання Народного артиста України і Шевченківську премію отримав запізно — майже посмертно.
Але час, як він і казав, виявився великодушним і справедливим.
Бо Параджанов — це не лише режисер.
Це совість, сміливість і краса, які неможливо ув’язнити.
Низький уклін, Маестро.