130 років з дня народження Миколи Хвильового

Сьогодні – 130 років з дня народження Миколи Хвильового (Микола Григорович Фітільов). Видатного українського письменника, політичного діяча, вчителя, одного з найвідоміших представників розстріляного відродження, який активно виступав за тотальну українізацію, відвернення від москви та світле майбутнє для наступних поколінь. Він був одним з основоположників пореволюційної української прози. Його забороняли, переслідували, звинувачували, але він продовжував творити й надихати інших.

Народився Микола Хвильовий 13 грудня 1893 р. у селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумської області) в родині робітника. Навчався в початковій школі, в Богодухівській гімназії. Більш грунтовні знання отримував навчаючись самостійно.

У 1914-1916рр. воював на фронтах Першої світової війни. Був ініціатором, організатором і активним членом низки літературних організацій («Гарт», «Вапліте», «Пролітфронт»).

У столичному Харкові у 1921р. Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість». У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань «Сині етюди», наступного року — збірка новел та оповідань «Осінь». Постать Хвильового відразу привернула до себе увагу.

Він завжди писав експромтом, під настрій, хоча й мріяв щороку видавати нову книжку, але не міг працювати зосереджено і довго. Це дуже його пригнічувало і формувало комплекс неповноцінності — письменник часто сумнівався у власному таланті та в художній вартості творів, які боявся подавати до друку. У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Його проза стала для свого часу справжнім новаторством, вирізняючись на тлі реалістичної літератури модерною грою зі словом, експериментальністю, ліричністю, орнаментальністю та естетизмом.

Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської».

В атмосфері шаленого цькування, на знак протесту проти голодомору 1932–33 рр. та арешту свого приятеля і соратника Михайла Ялового (пізніше Микола Куліш), що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції, 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала демонстративним викликом режимові й водночас чи не єдиною можливістю зберегти власну гідність у відстоюванні права нації на самостійність, а особистості – на індивідуальність, – принципах, що так багато важили для письменника й для його покоління як у суспільно-політичному, так і культурно-естетичному вимірах.

Одразу після смерті прозаїка оголосили ворогом народу, його твори заборонили, а місце поховання незабаром зрівняли із землею. Лише 1995 році в одному з харківських парків спорудили кенотаф із викарбуваними словами «Хай живе дух неспокою». Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності. Відтоді митець посів гідне місце одного з найталановитіших майстрів слова початку ХХ ст.

Більш детально ознайомитися з літературним доробком письменника можете за посиланням : https://chtyvo.org.ua/authors/Khvylovyi/ , або завітавши до наукової бібліотеки.

При підготовці інформаційного повідомлення використано матеріали з мережі Інтернет.

Сьогодні – 130 років з дня народження Миколи Хвильового(Микола Григорович Фітільов). Видатного українського письменника, політичного діяча, вчителя, одного з найвідоміших представників розстріляного відродження, який активно виступав за тотальну українізацію, відвернення від москви та світле майбутнє для наступних поколінь. Він був одним з основоположників пореволюційної української прози. Його забороняли, переслідували, звинувачували, але він продовжував творити й надихати інших.

Народився Микола Хвильовий 13 грудня 1893 р. у селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумської області) в родині робітника. Навчався в початковій школі, в Богодухівській гімназії. Більш грунтовні знання отримував навчаючись самостійно.

У 1914-1916рр. воював на фронтах Першої світової війни. Був ініціатором, організатором і активним членом низки літературних організацій («Гарт», «Вапліте», «Пролітфронт»).

У столичному Харкові у 1921р. Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість». У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань «Сині етюди», наступного року — збірка новел та оповідань «Осінь». Постать Хвильового відразу привернула до себе увагу.

Він завжди писав експромтом, під настрій, хоча й мріяв щороку видавати нову книжку, але не міг працювати зосереджено і довго. Це дуже його пригнічувало і формувало комплекс неповноцінності — письменник часто сумнівався у власному таланті та в художній вартості творів, які боявся подавати до друку. У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Його проза стала для свого часу справжнім новаторством, вирізняючись на тлі реалістичної літератури модерною грою зі словом, експериментальністю, ліричністю, орнаментальністю та естетизмом.

Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської».

В атмосфері шаленого цькування, на знак протесту проти голодомору 1932–33 рр. та арешту свого приятеля і соратника Михайла Ялового (пізніше Микола Куліш), що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції, 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала демонстративним викликом режимові й водночас чи не єдиною можливістю зберегти власну гідність у відстоюванні права нації на самостійність, а особистості – на індивідуальність, – принципах, що так багато важили для письменника й для його покоління як у суспільно-політичному, так і культурно-естетичному вимірах.

Одразу після смерті прозаїка оголосили ворогом народу, його твори заборонили, а місце поховання незабаром зрівняли із землею. Лише 1995 році в одному з харківських парків спорудили кенотаф із викарбуваними словами «Хай живе дух неспокою». Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності. Відтоді митець посів гідне місце одного з найталановитіших майстрів слова початку ХХ ст.

Більш детально ознайомитися з літературним доробком письменника можете за посиланням : https://chtyvo.org.ua/authors/Khvylovyi/ , або завітавши до наукової бібліотеки.

При підготовці інформаційного повідомлення використано матеріали з мережі Інтернет.