До дня народження Павла Житецького

#НевідоміУкраїнці

«Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першорядними вченими й пишіть ваші праці по-українському. Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб ознайомитися з вашими працями» (Павло Житецький)

4 січня 1837 р. у м. Кременчук на Полтавщині народився Павло Гнатович Житецький – український мовознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Син священника. Навчався у Полтавській духовній семінарії (тоді вона діяла в Переяславі), Київській духовній академії (нині – Національний університет «Києво-Могилянська академія»), а згодом закінчив історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Павло Гнатович зробив вагомий внесок у розвиток українського словникарства, вивчення історії літературної української мови та фольклору. Досліджував історичну фонетику української мови. У своїх працях він обстоював окремішність української мови, підкреслював наявність її специфічних рис ще в середньовічних літописах, обґрунтовував необхідність її використання у навчальних програмах.

Автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя» (1876). Вивчав Пересопницьке Євангеліє («Опис Пересопницького рукопису ХVI ст.», 1876). Першим показав значення «Енеїди» Івана Котляревського для формування нової української літературної мови. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898).

Один із фундаторів київської «Громади» (1861), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903), член-кореспондент Петербурзької академії наук (1898), доктор російської словесності (1908). Свого часу без його участі не обходився жодний захід на пошану Тараса Шевченка. Співпрацював із часописом «Київська старовина». Приятелював із Михайлом Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876-го. Його звільнили з колегії і поновили тільки після клопотання засновника колегії Григорія Галагана. Однак, гоніння не припинялися, довелося на деякий час залишити Київ і викладати в Петербурзькому університеті (1880-1882).

Павло Житецький розробив статут Колегії Павла Галагана та близько 20 років був у ній викладачем словесності. Його учень видатний поліглот Агатангел Кримський писав: «Павло Гнатович Житецький — людина, що її вплив я й досі на собі відчуваю».

За заповітом П. Житецького домашню бібліотеку (понад три тисячі томів) передано Українському науковому товариству в Києві. У Львівському музеї українського мистецтва зберігається олійний портрет П. Житецького, написаний І. Трушем 1900 р.

Павла Житецького називають першим істориком української мови. Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Зробив вагомий внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів Київської Русі.

Відомий український літературознавець і громадський діяч Сергій Єфремов писав про нього: «Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю».