14 липня день пам'яті Олеся Гончара

#Літературний_календар

"Життя - це той рейс, який не повторюється і його треба провести достойно.", - Олесь Гончар.

У своєму "Щоденнику" він залишив запис "Січовик заповідав класти в могилу - під голову - сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: "Тронку", "Собор" і "Зорю".

14 липня день пам'яті Олеся Гончара - видатного українського письменника, літературного критика, громадського діяча, першого Шевченківського лавреата в галузі літератури, інших численних премій і нагород, Героя України (1918-1995).

Він за життя став класиком літератури. Зазнав слави і цькування радянської системи. Його роман "Собор" був під забороною 20 років. Твори О.Гончара перекладені на понад 60 мов.

"Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації - Шевченко, Гоголь, Сковорода - все життя були безпритульними. Шевченків "Заповіт" написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?", - написав Олесь Гончр у своєму Щоденнику.

Міжнародний біографічний центр у Кембріджі визнав Олеся Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років".

Писати оповідання і вірші він почав на початку 1930-х років. Закінчив технікум журналістики в Харкові. Працював вчителем, займався журналістською роботою. Став студентом філологічного факультету Харківського державного університету. Навчання перервала війна. Пішов на фронт добровольцем, був мінометником. Повернувся з нагородами, бойовими орденами і медалями, не зламаним духовно.

Навчання закінчив у Дніпропетровському університеті.

У середині 1960-х років Олесь Гончар став одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва, зокрема спорудження Державного заповідника на острові Хортиця.

Одним з перших він заявив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, звинувативши в цьому існуючу політичну систему. В умовах національно-культурного відродження 1980–початку 1990 років підтримував створення товариства шанувальників української мови та Народного руху України, очолив Добродійний фонд відбудови Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Під час революції на граніті у 1990 р. серед протестуючої молоді була онука О. Гончара - Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив свою підтримку студентам. "Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими".

"Дорожіть днем - ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить! Знайте, що всі ми станемо перед судом будучини, а перед тим судом ніякий Тамерлан, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід…", - Олесь Гончар.