Василь Стус. Історія у трьох акцентах

1. Виклик

1965 рік, кінотеатр «Україна». Молодий поет піднімається і вигукує: «Хто проти тиранії — встаньте!». Ці слова стали вироком для нього, але й символом для нас.

2. Неволя

Два арешти. Мордовія, Колима, Перм. Карцери, заслання, сухі голодування. Розтоптані рукописи. Але навіть у найтемніших бараках він продовжував писати — на клаптиках паперу, крихітними літерами. Його збірка «Палімпсести» стала голосом нескореності.

3. Повернення

У ніч із 3 на 4 вересня 1985-го його серце зупинилося в карцері Кучино. Після чергового виснажливого сухого голодування. Та через чотири роки, коли десятки тисяч українців несли його труну вулицями Києва, він повернувся. Назавжди. На рідну землю. У слові. У пам’яті. У свободі.

Його заповіт:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів'ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.

Василь Стус — не лише поет. Це совість, що і сьогодні вчить нас: свобода варта найвищої ціни.