Інформаційне забезпечення

Поезія — це дивовижна здатність людства переплавляти біль у зміст, а темряву — у світло. У Всесвітній день поезії, ми особливо гостро відчуваємо, що українське слово ніколи не було просто «мистецтвом заради мистецтва». Воно завжди було нашою найвищою формою спротиву.
Історія української поезії — це циклічний шлях від випробувань до незламності. Сьогодні ми бачимо дивовижні паралелі, які єднають покоління:
Від «розстріляного відродження» до «покоління війни»: Як і сто років тому, сьогодні поети пишуть у бліндажах, під обстрілами та в евакуації. Минуле вчить нас, що слово неможливо розстріляти — воно завжди повертається «палімпсестами», як у Василя Стуса.
У минулому поезія формувала націю (Тарас Шевченко, Леся Українка). Сьогодні вона лікує «синдром вцілілого». Як казала Ліна Костенко, "Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі". І цей дотик сьогодні рятує нас від зневіри.
До Всесвітнього дня поезії, простір читального залу економічних наук перетворився на справжню територію сенсів.
Тематичний перегляд літератури: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»
вміщує в собі не просто книжки, тут голоси епох, які тримають нашу внутрішню «планку» гідності та стійкості.
Погляньте на ці імена, що тримають наш культурний фронт:
Як влучно зазначено на виставці словами Анатолія Грома: «Поезія — це дивовижна мандрівка... це світло, що перемагає темряву». І сьогодні це світло нам потрібне як ніколи.
Тут і «Мелодія муз», і «Під знаком скорпіона», і «Від сонця» — кожна збірка є окремим всесвітом. Поезія вчить нас не просто виживати, а жити — відчувати красу, берегти людяність і вірити в неминучу перемогу світла над темрявою.
Ми запрошуємо студентів та викладачів доторкнутися до цієї магії.
Вітаємо всіх майстрів слова та відданих читачів зі святом! Нехай поетичний рядок завжди буде вашою внутрішньою опорою.
Copyright © 2026,
Theme Originally Created by Devsaran
