#цікаве_до_кави

 

З 20 квітня 1938 р. російську мову почали вивчати в усіх українських школах як одну із пріоритетних дисциплін.

21 квітня 1938 р. згідно з постановою № 331 РНК УРСР "Про доповнення постанови РНК ЦК КП(б)У від 20 квітня 1938 р. "Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України»" було збільшено кількість годин для вивчення російської мови в українських та школах національних меншин. Ці постанови свідчили про зросійщення шкіл в Україні. В українських школах та школах національних меншин вводилися нові навчальні плани.

Звучить невинно.Але насправді — це був поворотний момент. У 1920-х українська мова жила. Не ідеально, але жила — в школах, науці, літературі. А потім усе змінилося. Спочатку — знищили тих, хто цю мову розвивав.Письменників. Вчених. Викладачів — Розстріляне відродження.

А далі — взялися за дітей.

Після 1938 року школа почала тихо змінюватися:

— більше російської

— менше української

— нові програми

— нові “правильні” норми

І найголовніше — нове відчуття.

Що українська — другорядна.

Дітям не казали прямо: “не говори українською”.

Їм показували інше:

російська — це освіта

російська — це кар’єра

російська — це “нормально”

А українська?

“Домашня”. “Сільська”. “непрестижна”.

І це працювало.

Поступово з’явився страх.

Не завжди відкритий.

Але відчутний.

Бо в 30-х за “націоналізм” забирали.

А українська мова почала з цим асоціюватися.

Люди вчилися мовчати.

І найболючіше — це розрив.

Батьки говорили українською.

Діти — вже інакше.

Так ламали не лише мову.

Ламали зв’язок.

Міста ставали російськомовними.

Мова втрачала позиції.

З’являвся суржик — як наслідок тиску, а не вибору.

І це тривало десятиліттями.

Це був не один указ.

Це була система.

Система, яка розуміла просту річ:

якщо забрати мову —

можна знищити ідентичність. Стержень.

Сьогодні ми часто думаємо, що це “було давно”.

Але насправді наслідки — поруч.

У словах.

У звичках.

У сумнівах, якою мовою говорити.

Тому пам’ятати це важливо.

Бо мова — це не просто слова.

Це те, ким ми є.

І те, що намагалися у нас забрати.

І не змогли.

Підготовлено за матеріалами відкритих джерел.

Малюнок з Інтернету.