Василь Стус. Ці яблука...

Ці яблука тримала у руках

моя дружина. Зо три, зо чотири,

напевне, днів. І на її устах

лежала зморшка болю. Надто щирі

були для нас минулих кілька літ.

Здається, шість? Шість років ще й і місяць

на сьомий. Похилився білий світ

на вижалене соснами узлісся

там, де вітри гудуть: „У-гу-гу-гу!“ —

ні спину їм нема, ні обереги.

Прости мені, любове, цю жагу

до мучених — і сущих, і полеглих,

до бідних, кривджених, до жебраків,

до кожного, хто, запізнавши горя,

віддарував мені, здається, вчора

людську біду за декілька віків.

#ВасильСтус